Думки про тебе мене вбивають, збивають мене з ніг
Я все чекаю та чекаю, коли ти зробиш щось мені.
Чомусь я злюсь на тебе часто, точніше на твою бездію
Але не можу я зламатись і відпустити свої мрії.
Буває часом хочу здатись, забути все і відпустити
Але почую знов твій голос, знахожу сили щось робити.
Мені цього не вистачає, не можу жити в повній мірі
Але для тебе щось давати у мене вийде, бачиш в дії.
Буває інколи образа так сильно йде, що тихо плачу
Це через те, що я тебе багато часу вже не бачу.
Хочу зірватись, щось кричати, ламати все, тебе сварити
Але мене все ж зупиняє боязнь тебе так загубити.
Буває рідко, та приходить таке бажання розказати
Усім навколо, що я хочу тебе забрати й заховати.
Лише для себе, не поділюсь, бо я нічого щось не маю
Але я так не зроблю точно, бо так тобі життя зламаю.
Буває, що я уявляю, як ти до мене сам вже мчишся
Не через те, що я благаю, ти сам до мене хочеш в ніч цю.
Я розумію, це уява, в реальності ти не зі мною
Та я постійно це чекаю, зроби, для мене це вагомо.