Моє життя вартує купки грошей,
Малий мішечок срібняків дрібних.
Колись це був, напевно, куш хороший
Тепер лиш насміх матиму за них.
Їх 25, за кожен рік в цім світі,
Що з молитов моїх і каяття.
Невже це те, за що потрібно жити?
Невже це те, чого хотіла я?
Мій шлях змінився, і мої дороги,
І все що маю, вибрала сама.
І щастя кажуть, там чека, за рогом
Та як знайдеться те, чого нема?
Серед думок, мій подих зупинився
Куди, скажіть, мені іще піти?
І в спину диха час, безликий вбивця
Він поруч тут, від нього не втекти.
Хоч дзвін монет, важким тяжіє грузом
Закрито вже минуле на замки.
Свободи хочу, волі хочу дуже!
Ця думка б’є так сильно крізь роки.
Чи я живу? Хто може підказати?
Питаю та ніхто не відповість.
І для спокою, сіла рахувати,
Незчулась, їх вже стало 26.