***
Нині ні звуку, думки - на замок!
Нині собі обираю мовчати.
Бузьок на хаті не вперше вже змок,
змок і забувся під вечір клептати.
Там, де над травами сходить коса.
Там, де у чоботи коники скачуть.
Ні, то була не сльоза, не сльоза.
Хоч і сльозою здавалася наче.
Літо минає, минають літа.
Ріки назад не вертають - не вміють.
Хтось не відпише до когось листа,
не потривожить безмовну Марію.
Не замахнеться на отвір вікна.
Сходи вузькі, іще вужча дорога.
Так підіймаються душі із дна.
Так відмовляються чубити Бога.
Тихо, ні звуку, думки на замок!
Падають тіні на плечі, на ґонти.
Бузьок отой, що так змок, що так змок,
крилами вишив чиїсь горизонти.
23.08 21 р
