Пропаща доля
« Якщо немає кебети,
то й кобіти не буде...»
Провидіння
У цьому світі жити –
треба вміти
себе втішати,
аж поки не покличуть
до кобіти
небесні шати.
А де шатро зелене
нас чекає,
ніхто не знає...
мелодія про мене
вже лунає
у пущі раю.
Лишатися на волі
не умію
у цій юдолі,
де ягода цикути
ще дозріє
у тому полі,
де іноді ще чути
тихі мрії
Анакреона
і поведе за руку –
не кебета,
то Антігона
і нібито поета
по сюжету
амур вітає,
ще наче не прикутий,
як на муки,
у неф колони,
і де його, без лука,
поміняю
на купідона.
На грані
« Час лікує...»
Хронос
Наїзнику Пегаса
немає часу
у цьому світі
сидіти і чекати,
аби піймати
себе... у сіті...
................................
Якщо не твого поля
ягідка твоя,
хай буде нічия
і ти гуляй на волі...
.................................
ще є багато
чого уміти
і не одна кобіта
зайде у хату
тебе вітати...
але немає долі,
якщо і досі
твоя орбіта
торкається юдолі...
.................................
Та може, боса
паде на роси
небесна Аеліта
в зеніті літа
або на осінь,
коли зима на часі,
полинуть сміло
душа і тіло
до діда на Парнасі.
