Думала я, що забути тебе нескладно,
Просто на гальмо натиснути десь там у мозку.
Просто нарозтвір двері з душі відчинити,
Мовити тихо тобі: «Йди і не оглядайся».
Думала, зникнеш, і все я почну спочатку.
Стану на нуль й оберу собі напрям руху –
Той, на якому бурі не буде місця,
Той, де цвістиме бузок і жовті троянди.
Думала, буду тішитись тишею, цвітом,
Пісню складу із сяйва місяця й сонця.
Але вони, наче воду у рот набрали,
Дивляться в душу смутно, мовчать, як риби.
Ні, не готова я жилку, що в'яже нас, рвати.
Дровам у серці без твого вогню не горіти.
Зорям в очах без неба твого не світити.
Крилам без доторку серця твого не літати.