Цілувала, я плекала твою ніжність.
Ти прокинешся і забудеш зустріч ту ясну.
І надовго, назавжди
Пропаду, обійму землю ту рясну.
Не згадаєш ти мене, не шукатимеш ночами.
І обіймеш та й полюбиш карооку, не мене.
Бо ж у мене сині очі, як волошки,
Що розсипались в житах.
А жита - то мої коси,
Що заплутались в степах.
Як же ж квіти я любила, подаровані тобою.
Подаровані весною.
Ароматні ті троянди, що стелились біля хати.
І буянив теплий вітер, соловейко не давав у гаю зникати.
Плаче річка-невеличка і я за тополею.
Бачу твою усмішку. Красна, красна.
А я все одно чекатиму.
Уві сні прийду, поцілую в щічку сильно,
Ароматами троянд, подарованих тобою,
Подарованих весною, я залишу силует і піду.
Ти прокинешся й згадаєш,
Ти шукатимеш, блукатимеш.
Слід стопи залишиш у саду.
Та й найдеш мене, приголубиш.
Не відпустиш.
Карооку ти забудеш, вона ж постійно мовчала.
А я співала та й щиро сміялась.
Уста цілувала.
Соловейко, мовчи, дозволь нам пропасти,
Для милого Німфою стати.
Захищу ту іскру, що в серці спалахнула.
Хай засне, на коліна припаде.
І я щаслива буду.
Більше нічого не треба.
Бо він поруч.
Бо він тут.
жовтень, 2015 рік.
