Повні поваги і гнівом вогненні
Стали сьогодні лиш згадок луною,
Співом пташиним і хмар пеленою:
Ці – незамінні, а ці – незбагненні.
Гнівним богам – володінь їх сторожа,
І для закоханих – вірність присяги,
Діточкам – дітки, лиш більше пригожі,
А для поетів – це безмір наснаги!
Мертвим – відквітлі лілеї зів’ялі,
Лицарям – міць із котла вогняного,
А для заснулих – у снах сни оспалі,
Ну а мені – разом все і нічого!
Тим же русалкам, що в водах зродились, –
Спільною казкою в небі зробились.
Bolesław Leśmian
Niegdyś powagą i grozą płomienni
Niegdyś powagą i grozą płomienni –
Stali się dzisiaj wspomnieniem i echem,
Wymysłem ptaków, obłoków uśmiechem,
Ci – niezastępni i ci – niezamienni.
Dla gnuśnych bogów są stróżami ziemi.
Dla zakochanych – wzorem lub przysięgą,
Dla dzieci – dziećmi, lecz bardziej pięknemi,
A dla poetów – przyrównań potęgą!
Dla zmarłych – lilią, wykwitłą za wcześnie,
A dla rycerzy – ogniem i żelazem,
A dla uśpionych – zaledwo snem we śnie,
A dla mnie – niczym i wszystkim zarazem!
Zaś dla rusałek, zrodzonych wód jaśnią,
Są zaniedbaną w błękitach współbaśnią…
