Вона не чекає ні змін, ні пробачень,
Вона не чекає уже ні на що.
Від ранку й до ночі рахунок побачень,
Від ранку й до ночі смутливе "ніщо".
Ніхто не обі́йме і не приголубить,
Ніхто не запросить її на танок.
Вона ж бо найпершого знову полюбить,
Вона ж бо так мліє від їх балачок.
Хай просто хоч камінь покла́дуть їй в руки -
Вона ж бо уявить, що то діамант!
Самотності знову це все запорука,
Самотності це лиш новий варіа́нт.
Вона не шукає ні принців, ні коней,
Вона не шукає мільйони гроше́й.
Так хочеться лиш, щоб торкались долоней,
Так хочеться лиш тих безсонних ночей.
Вона ж ще чекає, та правильно знає:
Немає тепер в цьому світі любові.
Від ранку й до ночі себе зневажає,
Й собі завдає лиш нестерпного болю.
Та в чому ж вина її бідного серця?
Лиш в тому, що хоче воно простоти?
Вона пролила уже сліз пів відерця,
Вона ще не вірить в слова пустоти.
18.06.2022
Так просто й майстерно!
Самотність пустоти озерце...
Нехай не сприйме її серце...
Коли є хтось,щоб поділитись,
чи порадіти...мо" й просльозитись...
та все ж тоді легше на душі...
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та в чому ж вина її бідного серця?
Лиш в тому, що хоче воно простоти?
Вона пролила уже сліз пів відерця,
Вона ще не вірить в слова пустоти.
І Ваші рядочки такі прості але в них незвичайна сила і енергія. В порожнечу не треба вірити, її потрібно заповнювати, щоб їй не лишилося місця. Дякую, Максе, за таку важливу тематику.
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталі за такі теплі слова, й за те, що прониклися. Останнім часом такі прості рядочки просто заповнюють мою душу й виливаються на папір.
Безмежно радий Вашому візиту!
На шляху до кохання іноді такі віражі, що людина не вписується в повороти долі, її викидає на обочину, Правдивий, життєвий вірш!
