...Там, де літо із осінню сходиться,
На межі зупинюся на мить,
Постою...Вітер звідкись повіється
І волосся моє розпестить...
Озирнуся...Ох долечко,долечко...
А кругом і краса, і блакить...
А позаду -- життя мого полечко,
Літо моє барвисте бринить...
Промайнув уже червень закоханий,
Липень сонячний також відцвів...
І зі мною - лиш серпень турботливий,
Та минула уже й пора жнив...
Він за руку мене ще притримує-
Перейти помагає рубіж...
Я дивлюсь йому в очі,й не стримую
Сліз, що скапують раптом із віч....
Розглядаю кругом себе з вдячністю-
Боже мій!Ти красу цю мені дарував!..
Та прости,що я бігла з поспішністю,
Й не добачила все, що Ти дав...
Не добачила і не натішилась,
А вже літо ось-ось промайне...
Хай хоч в ці літні дні,що залишились,
Моя доля прихильна буде...
Мені треба ж іще роздивитися,
Ще багаж треба скласти у путь...
Із собою також помиритися,
А тоді вже рушати, мабуть...
Ну, а поки я трошки спочину,
На дорогу присяду ще тут...
З любим серпнем у спогади злину,
Щоб і звідти чого не забуть...
І насмілюсь його розпитати,
Що про осінь він знає,що чув
І як далі мені шлях долати,
Щоби радісним й легким він був.
Осінь,осінь...Яка вона буде?...
У природі -- примхлива бува...
Ну,а поки...хай серпень голубить
І дарує свої ще дива...
Дуже багато пишуть про осінь. Але Ви змогли написати так, що читати - одне задоволення! Я дуже люблю осінь, і мене тішить, коли талановиті поети присвячують осені свої вірші! Дякую Вам, Зінаїдо!
