МАГІСТРАЛ
У спогадах відроджуються зорі.
Запалюються в небі всі зірки.
І плачуть в ледве чутному мінорі
Нічних пісень зворушливі рядки.
Вони не посміхаються в мажорі.
В цей час всі тіні - темні та важкі.
Зникають в тиші, як краплини в морі
Пророчі знаки правої руки.
Пішовши тихо у нічні глибини,
Перетворились люди на світлини
З відбитками усіх важливих дат.
Мій парк серпневий, променем зігрітий,
Не вірив, що не буде вічним літо...
Не знав, що йде до нього листопад.
1
У спогадах відроджуються зорі.
Десь там. Далеко. Наче, уві сні.
Де всі слова - наївні та прозорі...
Реальність! Дай згадати ті пісні,
Де тільки радість, де немає горя,
Де тільки мрії квітнуть навесні.
А всі дороги - світлі та просторі,
Всі оклики - відверті й голосні!
Ми стільки звуків так і не почули!
Чи варто повертатися в минуле,
Де нас вітали добрі диваки?
Нехай у холоди, у спеку літню,
Даруючи нам втіху заповітну,
Запалюються в небі всі зірки!
2
Запалюються в небі всі зірки,
Далекі від неволі та негоди.
Мої дитячі радісні думки
Сузір'ям склались в кращі епізоди
Того життя, де весняні бруньки
Зустріли жваво райдужні пригоди.
Дерева в парку, свіжі та стрункі,
Були зухвалим еталоном вроди.
Життя вінок сонетів теж плете.
Дає і віднімає. І про те
Згадав письменник у своєму творі.
Вже не чекають парки та гаї.
Розгублено замовкли солов'ї.
І плачуть в ледве чутному мінорі.
3
І плачуть в ледве чутному мінорі
Кущі, де міг знаходитись рояль.
Нікому вже не треба тих історій -
Життя тепер - новітня магістраль.
Тут кожний звук загубиться у хорі.
А хор - фальшивий. Правда це, на жаль.
У ньому кожній заздрісній потворі
Пошана. Бо історія - спіраль.
Маленький острів щастя! Де ти, милий?
Ти дарував мені щоденно сили!
І чимось рідним пахли сторінки.
Вже північ. На столі відкрита книга.
І тільки в ній омріяна відлига -
Нічних пісень зворушливі рядки.
4
Нічних пісень зворушлиаі рядки
Оплакують нездійснені бажання.
Чи то дощі... Чи просто сліз струмки...
А може, образ першого кохання?
Щемить... Ще мить! Цій миті завдяки
Колись давно жили ті сподівання.
І зігрівало сонце залюбки,
Відкинувши зневіру й коливання.
На перехресті всіх старих надій
Вже зрозуміло: модний буревій
Не може стати другом апріорі.
Бо він пройшов - і знов на самоті
Повалені дерева молоді -
Вони не посміхаються в мажорі.
5
Вони не посміхаються в мажорі.
Вони не вірять у тверді слова.
У черговому нудному повторі -
Розчарування. Вже не раз, не два.
І у своїй постійній непокорі
Вони не знали, що росте трава.
Вони весь час ховалися в коморі,
Як привид в них і тіло, й голова.
Вони мовчать. Погані чи хороші?
На нас усіх колишніх дуже схожі,
Але як придивитись - не такі.
Вони приходять з ночі, як зі скрині.
Так хто вони? Лише бездушні тіні!
В цей час всі тіні - темні та важкі.
6
В цей час всі тіні - темні та важкі.
Однаково байдужі та похмурі.
Повзуть у різних напрямках стежки
І створюють привабливі фігури.
Ми, щиро простягнувши дві руки,
Благаємо рятунку від тортури.
Вбивають нас минулого дзвінки
І тих дзвінків затерті партитури.
Відмолюючи легковажно гріх,
Ми тонемо у спогадах нічних,
Як лютня у своєму переборі.
Вночі серед каштанових алей
Святі обличчя янголів-людей
Зникають в тиші, як краплини в морі.
7
Зникають в тиші, як краплини в морі
Ті голоси, що кликали назад.
Туди, де ми стояли на опорі,
Відхрещуючись від усіх порад.
Коли ми вільно дихали надворі,
Вдивляючись в яскравий зорепад,
У кожній айстрі, в кожному майорі
Світ бачили ми тільки на свій лад.
Ми не сприймали щирість і турботу...
Ішов світанок чорної суботи...
Над нами вже зліталися круки.
І, жадібні, ми бігли до врожаю...
Не помічали: нас попереджають
Пророчі знаки правої руки.
8
Пророчі знаки правої руки
Ми відкидали лівою рукою.
Минали тихо місяці, роки...
І правда вже здається не такою.
Здається, що усі слова палкі
Вже охолонули. І за водою
Пливуть. А дивних квітів пелюстки
Там - радістю були. А тут - журбою.
Дивилися таємні глядачі,
Як ми, доволі дрібно живучи,
Дорогоцінні пропускали днини.
Як восени нам втримати весну?
Щемливий спомин витягнув зі сну,
Пішовши тихо у нічні глибини.
9
Пішовши тихо у нічні глибини,
Не взявши нас в минулого краї,
Востаннє посміхнулись ті хвилини,
Вони тепер не наші. Нічиї.
Десь чути ніжні арфи й клавесини,
Для когось ще співають солов'ї.
А нас калічать болісні провини -
Безвихідні, знайомі та свої.
Все менше тих, хто слухає сонет.
Ми інший вже збираємо букет...
Конвалії - тоді. Тепер - жоржини.
То дощ, то сніг, то на траві роса -
Різноманітно плачуть небеса;
Перетворились люди на світлини.
10
Перетворились люди на світлини,
Перетворились квіти на вінок.
Пробачте, непомічені перлини,
Що пропустив важливий той дзвінок!
А докори, немов важкі цеглини,
Вбивають псевдолегкість сторінок.
Вороже дивляться жорстокі стіни
На всіх, хто запізнився на урок.
Насправді, ми нічого не забули.
Ми перейшли вже той кордон з минулим,
Коли вже пізно бити у набат.
Самі собі ми пишемо догани
І мовчки несемо душевні рани
З відбитками усіх важливих дат.
11
З відбитками усіх важливих дат
Йдемо вперед. До пекла чи до раю.
Про них червоним променем гранат
Обов'язково тихо нагадає.
А потім чорним кольором агат
Підтвердить, що назад шляху немає.
Можливо, нас пробачить дивний сад...
Та перед ним - обставин темна зграя.
Мого дитинства милу далину
У спогадах до серця пригорну
І подарую їй осінні квіти.
Хай стане каяттям тепер для нас
На віки вічні, й нині, й повсякчас
Мій парк серпневий, променем зігрітий.
12
Мій парк серпневий, променем зігрітий,
Крізь всі роки пригадує мене.
Він дуже хоче все ж таки змінити
Моє обличчя - сіре та сумне.
І незрадливий, світлом оповитий,
Він посміхнеться і не прожене.
Йому тепер три місяці ходити
В осінньому барвистому кашне.
Тепер немає спокою в душі.
Серпневий парку! Вислухай! Скажи,
Мій вірний друже! Що мені робити?
Пробач мене серед осінніх злив!
Я дотик твій колись не оцінив -
Не вірив, що не буде вічним літо.
13
Не вірив, що не буде вічним літо.
А як у це повірити я міг?
Мене кудись тягнуло, як магнітом,
І осліпив січневий білий сніг.
Тепер - лише сльозою окропити
Все те, що я сказати вже не встиг.
Однолітки мої - давно не діти,
Десь загубився справжній оберіг.
Сьогодні навіть жарти - й ті невлучні!
Всі діалоги - вимушені, штучні -
Дешевий та порожній маскарад.
Занурюючись у легку оману,
Мій персонаж реальний, не з роману
Не знав, що йде до нього листопад.
14
Не знав, що йде до нього листопад.
Не знав законів вільного падіння.
Різноманітні звуки серенад
Вже склалися в октаву розуміння.
Бо він - це я. Кричущий результат.
Збирати нам чи кидати каміння?
Пробач, мій парку! Ти - мій рідний брат!
Все спільне, навіть роздуми осінні.
Куди веде єдина, вірна путь?
Бо тут - давно вже втрачена вся суть,
Тут тільки маски, на байдужість хворі.
Вловивши струм холодної води,
В минуле йду. Мені - туди! Туди!
У спогадах відроджуються зорі.
Моя Вам щира подяка, Лесю, за прочитання та відгук! Тему для вінка я обирав таку, про яку можна багато сказати. Спогади. Принаймні, в кожного з нас вони є. Бажаю Вам натхнення!
Навіть не знаю, що й писати - якісний вінок сонетів завжди вважали вершиною поетичної майстерності і, якщо вірити інтернету, не більше 200 таких творів було опубліковано за всю історію української поезії. Кількість і розмаїття образів, ідей та відтінків тут вражає, місцями перечитував по декілька разів, щоб все зрозуміти. Особливо багате у Вас використання музичних тем, сподобалося. Сумніваюсь, що хтось на сайті зміг би написати так же вправно і глибоко, Ви - істинний поет. Вкотре браво і респект!
Р.S. Поцікавлюся: за скільки часу Ви це все написали?
Дуже вдячний Вам, Ярославе, за такий схвальний відгук. Я теж чув, що в українській літературі не так вже й багато вінків сонетів. Вирішив зробити свій внесок, як би пафосно це не звучало. А написав я його за 2 тижні.
Ще раз перевірив: Вінок має ключ - головний вірш(магістрал), та є і це- П'ятнадцятий сонет(магістральний сонет, магістрал, мадригал) мадригал - чомусь виділино червоним, МАДРИГАЛ - невеличкий (від 2 до 12 рядків) вірш на любовну тему,..та вибір за автором
З великою повагою, Рунельо！
Читаю Ваші твори з великим задоволенням...
Слава Україні！
Вражена Вашою майстерністю! Ви обрали надскладну форму вірша і зуміли при цьому в кожну строфу вкласти глибокий сенс - жодного "порожнього" рядка. І ритм, і настрій - все гармонійно. Неперевершено!
В обране.
