Ген, за виднокраєм
Ген, за виднокраєм, сонце в небі грає,
В світанковім лісі пташечка співає.
Соловейко любий, друже мій ласкавий,
Заспівай нам пісню про козацьку славу.
Ту, що і списами й кулями побита,
Побратимів кров’ю жаркою полита.
Ту, що здобуваєм з шаблею в руках,
В запорозьких грізних січових полках.
Ой, ти соловейку, соловейку друже,
Заспівай нам пісню про червону ружу.
Про дівчину красну, з русою косою,
Що, як повернуся, заберу з собою.
Ген, у синім морі, в хвилях тонуть зорі,
Підняли вітрила лицарі суворі.
Линуть до далеких кримських берегів,
Визволять з неволі душі козаків.
Тих, що потерпають у важких кайданах,
Батогами битих, клятим бусурманом.
Тих, по кому плачуть вдома сироти,
Ти до них по хвилях, чаєчка лети!
Ой, ти соловейку, прокидатись треба,
Заспівай нам пісню та й про синє небо.
Про лебідок білих, що летять у ньому,
І мене від лиха заберуть додому.
Ген, степом широким, вітер на всі боки,
Там гуляють хлопці, хлопці кароокі.
Кониками вертять, шабельками грають,
В кришталеві чари волю наливають.
Ту, яка колише степом буйні трави,
Сонцем відігріту, вимиту дощами.
Ту, яку так важко у руках втримати,
І потрібно знову й знову здобувати.
Ой, ти соловейко, доле, моя доле,
Заспівай нам пісню про пшеничне поле.
Про велику дружну і міцну родину,
І, нарешті, вільну нашу Україну!
ID:
959888
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 16.09.2022 08:42:20
© дата внесення змiн: 16.09.2022 08:42:20
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|
