***
За дві години до світанку, в одному з київських гуртожитків ожило муравлисько. Комашня тихенько та стривожено перегукувались між собою, і постійно комусь телефонувала та писала.
Крізь сон, до вух, одного з небагатьох, хто ще дрімав, долинали уривки розмов свого соратника по кімнаті.
Розпочалось... У Житомирі вибухи... Троє загиблих...
Розплющивши очі, він відчував, як його серце кігтями шкребли вуличні коти. Пронизливий звук доносився із-за вікна. Сьогодні він тенькав в серці кому у багатьох українців, в українців різного віку, в українців півдня, сходу, півночі та заходу, в православних та католицьких вірян, мусульман Криму, які рятуючи життя у квітні 2013 переселились на Херсонщину та продовжували жити на березі Чорного моря, тужачи за рідним краєм, буддистів Донеччини, які почали будувати свої храми на просторах Карпат, військових, вчителів та простих домогосподарок. Доки десь там відбувався хаос та плутанина у думках мільйонів наших співгромадян, тут у пустій кімнаті лежав хлопець, який і уявлення не мав, що відбувається. Він лише хотів, ще зовсім трошки насолодитись сном та побачити уві сні морько.
