Стародавні ліси, я ваш подих в собі відчуваю,
Полонили назáвжди мене в'язкі голоси,
Ваші крони-дахи простяглися від край і до краю,
І коріння міцні, як артерії, в серце моє поросли
І колючі стежки, вже давно заблукали між вами,
Як ті лінії, що розкроїли долоні мої,
Непроглядний туман повінчав вас з гірськими вітрами,
Проникають у душу пронизливим криком орли
І до обрію човен дубовий пливе у повір'ях,
Він підхóпить мене і покаже колиску життя,
І знайду я між вами себе у забутих сузір'ях,
І загублені, знов відшукаю свої почуття
Тут вбрання первородне колись залишила природа,
І таких фарб не бачив ніколи жоден з митців,
Захмелію на мить ще, від вашої чистої вроди,
І віддам у обійми просторів та мудрих творців
