Невже зірки на небі теж вмирають?
І згасне око сонця водночас?
Невже безсмертні душі забирають
За межі Всесвіту у невідомий час?
Можливо є світи десь недосяжні,
Де світло й темрява розтануть в боротьбі,
Де мрії мають крила надто справжні,
Де вільних місць немає для журби
Там посмішки висвітлюють весь простір,
І розмовляють погляди без слів,
Бурхливий океан і тихий острів
І хвилі зігріваючих дощів
Невже і ми десь є завжди щасливі,
Де сон лише один раз у житті,
Де все життя - це дивні сни чутливі,
Де в небі знов з'являються зірки
