Омину людей своїм мовчанням...
Набридло вже звучати, як акорд.
Якщо керують серцем тільки гальма,
То почуття знов ки́нуті за борт.
Люди не доводять, що найкращі,
Що їм потрібно вміло довірять.
Людська душа...вона таки пропаща -
Її бояться щастям зіпсувать.
А скільки тих, що в оплесках радіють,
Що ти за них навколішки стаєш?
Вони тобі врізають, чуєш, крила,
Допоки ти укліни тихо б'єш.
Чи досі ти вважаєш інших тими,
Кому насправді можна довірять?
Самотність серед більшості - не сила...
Мені б людей частіше оминать...
Зворушливо...
Втрачати віру - втратити мрії...Ні- ні,не можна й без надії...бути сильнішим,тільки така мета приведе до світлого життя! Дякую! Нехай щастить!
Тетяна Білогай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
