Поговори зі мною, моя тиша...
Холодним вітром чи спекотним сяйвом
і розкажи, як стала ти вже інша,
і як блукала ти по місту зайва...
Поговори зі мною, моя тиша,
мовчанням місяця і шепотінням ночі
і розкажи, як стала ти сильніша?
Свої закрила від розлуки очі...
Поговори зі мною, моя тиша,
сльозами тихими, де краплі знову небом,
де раною у серці глибше, глибше
ракетний свист, зафіксувався ревом .
Поговори зі мною, моя тиша...
Повітря стогне на мільйон частинок,
а в місті нашому знов білим квітне вишня
і її погляд в небо, до хмаринок.
Поговори зі мною, моя тиша!
Твоє мовчання, наче воно з пекла,
де прилетіла клята та ракета...
Твоє мовчання, біль тепер нестерпний.
Співчуваю Вам. Мені так само боляче дивитися на руїни Бахмута, куди мене возили в дитинстві до родичів (тоді ще це маленьке гарненьке місто з абрикосовими вулицями називалося Артемівськ). Зараз вони всі безхатьки...
