у шостих сутінках мерехтіло таємниче світло приємного зеленому кольору. а вже петрівочка минає, половини літечка немає.
у саду співали найщедрі пташки "куку куку", а за товстим деревом розгорталася любов
і як не дивно, усі жили міцно, як одна сім'я
медитація, похід у себе поміж биструю річечку молодості і тиші. бо з неї народився звук.
дівчата бігати босими ніжками і знали, що трава на їхній стороні.
ми з бабусею сиділи в сараї, понівечиним часом, з якого тріщали дири, через які до нас пробивалося сонце і перебирали фотографії та старі речі
ми сміялися, а потім я пішла у ліс щоб поговорити із деревами.
по дорозі я придумала їй вірш
"ой ти петрівочко,
славна Роду дочка,
жіночка-богиня,
честь тобі хвалімо!"
і пішла кудись, витанцьовуючи
