« Шила в мішку не утаїш...»
Прислів’я
І
Гасити маяки не маю права,
бо їм видніше, поки на межі
землі і неба сяють міражі...
отак і виникає... дута слава,
фальшиві друзі, бестії лукаві,
і гонорові екс-товариші,
і віршомази запасної лави,
які на зло наївної душі
не помічають опуси чужі,
зате своєму репетують, – браво!
ІІ
Своє гіпнотизує читача,
моє і коле очі, і лякає...
«нема пророка у своєму краї».
Та є кому тримати на плечах
неповторимі образи натури,
рекламою оперення фігури
зозулі біля півня-павича...
.............................................
у мене мотивації не більше
до римування, ніж у будь-кого,
але і нині, як було раніше,
немає ради чого і... чого
вигадувати неймовірні вірші.
Та муза апріорі ще живе
і ніжний лірик ще пиляє роги,
коли його оцінює небога,
показуючи дзеркало криве,
і коронує автора інверсій,
які до куп не туляться ніяк,
зате у чудака є купа версій
подумати, чим думає дивак,
коли блукає «мислію по древу»,
ну... як бояни, може... на печі
описує оголену Мінерву
і білобрисе чудо уночі.
ІІІ
Усе – як є. Та ось у чому фокус:
уміла рима – це не чудеса,
важливіше явитися на показ,
аби клював народ на тілеса.
Цінуємо і посмішку, і усміх,
і декольте, і... горе не біда,
коли відома фабула – вода,
але навіщо той шалений успіх,
якщо у тебе фікція у вусі,
а кульчики шліфує тамада.