Стікає літо в полив’яний дзбан
густим прозоро-золотистим медом.
Ріку серпневу укриває пледом
уранішній, як молоко, туман.
Десь шарудить уперто макогін,
гуляючи макітрою по колу,
гудуть завзято працьовиті бджоли,
летять за теплим літом навздогін…
Святкове сонце лине у зеніт,
та і його чекає ночі скриня,
але лишиться у городі диня
з яскравим сяйвом сонячних ланіт.
Гуртуються лелеки у клини,
розтанути аби за небокраєм.
Серпневий вечір тихо догорає,
та знов сирена навпіл серце крає –
гірчать гречаним медом дні війни…
14.08.2023
гірко на душі.
