Випадковості не випадкові.
Одного разу доля мене звела з одною сонячною жінкою-лікарем. А потім читала її допис про ще одну історію бездушної війни і не могла й підібрати слів.
Ти бачиш людину рідко, але в той єдиний момент вона робить скільки добра для тебе і тобі важливого, що гріє твою душу на довго. І здається, що так буде завжди.
Але. Нагадування , що ідуть найкращі. Борячись як могли ..за нашу волю, свободу , за наш прапор і за нашу країну. Діями. І це стосується волонтерів /лікарів /воїнів. Всіх.
Навіть якщо це тобі незнайомі люди, а болить не менше.
Нагадування , яке варто закарбувати в пам'яті і ніколи не забувати кожну хвилину .
____________________________________________
Є "люди- каркас"
А без них розумієш , що падають стіни
Їх проміння тримає по зустрічі навіть за рік.
І як часто буває в житті і у вкрай важких фільмах -
Такі люди зазвичай відходять скоріше за всіх.
Є "люди - каркас"
Але часто про це і не знають..
Як і часто не думають "стіни "заради кому стоять
Бо так мало залишилось тих , хто про тебе ще дбає .
Бо так мало залишилось тих , хто з тобою не тільки мовчать.
І поки життя ще дозволить прожити сьогодні ,
І поки залишились ті, що розуміють без слів .
Що важливі для тебе вони ..нехай просто знають .
Бо жалкують вкінці лиш про те , що міг зробити, але НЕ ВСТИГ
