Лишити серце променем в блакиті,
У сутінках,де видно крайній строк.
І у сльоту,в якій шляхи розмиті,
До літепла таки зробити крок.
Пісень співати там,де виє зграя,
Вдивляючись у Всесвіту чоло,
Коли душа на власних струнах грає
Життєвій какофонії на зло.
І хай мигтять у небі смути хмари,
Які нам обрій тьмарять і думки.
Як стане мить,що слів із вуст - ні пари,
Згадати дотик рідної руки.
Згадати погляд в безмір глибиною,
Де щастя зустрічі сльозиною бринить.
Той погляд,що завжди і скрізь з тобою,
І в манівцях боронить і зорить.
Не треба більшого.Буття і цим сповніє.
Зустріло важко - легко проведе.
Так свічка Віри в хугу днів нас гріє.
Так не лякає те,що Час іде...
