Відлунок давнини бере мене в полон
І заважає уночі заснути,
Сіянням ночі заглядає у вікно,
Мереживо плете із днів минулих.
Вирує в безгомінні ураган думок,
Проймає спогади печаль любові,
Настирливо тривожить мій солодкий сон, –
Із давнини приходять тіні знову.
Не пересилити колишніх помилок, –
Забутий день знайде свої печалі.
Нічних примар політ приймає на крило
І переносить в пережиті далі.
Та не згасає світлосяйна радість днів, –
В душі печаль тамує всі провини.
Не притлумляються мого життя вогні,
Ще довго жеврітимуть ночі сині.
Щоб виправдати цих думок круговорот,
Я заплатити спокоєм повинна,
Бо ти – моя любов, ти – мій солодкий сон!
Оце і є безсонниці причина.
20.01. 2016
