Задимілись далекі дороги,
Заслонила туманом сльоза.
Листопад в мряці сіє тривоги
Й червоніють в вогнях небеса.
В запотілі вдивляюся шиби
Й душу холод здіймає в диби.
І розтрощені навкруг садиби
Стоять, наче цвинтАрні гроби.
Серце лине думками до тебе:
Я не в силі тугу зупинить…
Та зі мною заплакане небо,
Мов покров, над бійцями висить.
Прагне Бог, рідні, вас захистити:
Господь чує молитви усі…
Від ворожої кулі закрити
Й відвести смертні болі в страсІ.
Грузнуть ноги в холоднім окопі,
Побратими тримають рубіж.
Ну, а ти, похилився в ознобі:
Попав в руку осколок, мов ніж.
Біля тебе, коханий, я! Чуєш?!
Рану тілом закрила своїм…
Знаю подихи серця рахуєш.
Та ми разом цю мить вистоїм.
Зараз буде тепліше, я грію..
Ти вдихай подих мій, твій благий !
Біль смертельної рани розвію.
Не віддам тебе їй, дорогий!
Не засни тільки, я отут, поруч!
Молю, вічі лише не змикай!
Проникає вже сонячний обруч
Крізь їдучі дими, почекай!
Ти згадай наші весни щасливі,
І обійми в цілунках палких.
Та пташині пісні галасливі,
Як тонув ув очах голубих.
Коли йшли, міцно взявшись за руки,
По стежині мрійливих надій.
Ввись злітали в тиші наші звуки
Й відбивались в далі зоряній.
Відчуваєш? Вже стало тепліше…
Й не така прохолодна земля.
Ось-ось буде навкруг спокійніше
І прийде допомога здаля.
Уяви, що на мене схилився
І світанок настане за мить.
Промінець з-поза хмар появився,
Лиш не думай про те, що болить.
Ми ще пройдемо зрання росою
І зустрінемо першу зорю.
Намилуємось щастям з тобою
Ще не раз, милий мій лицарю.
Скоро вже зникне з неба завіса
І закінчиться люта війна.
Вийдемо із кривавого лісу;
Й переможна наступить весна.
Тільки ти не відходь у нікуди!
Не розквітне без тебе земля...
Й мені сонце світити не буде
І зачахну, як мерзле гілля.
