«В спір, тамуючи відразу,
тут вступаю з опонентом.
Називаю Вас одразу
рагулем та імпотентом!
Мої вірші – чоткі й стильні.
То душі моєї перли!..
Нащо в коменті дебільнім
Ви на них ото поперли
й привселюдно написали,
явно мріючи про сварку,
що вони Вам нагадали
про якусь там Ф.Петрарку?!
Про Петрарку Вашу кляту
я й не чула, слава Богу,
тож ні граму плагіату
не було із мого боку!
Ви, патякало скажене,
перейшли всі межі й норми:
рими, бач, слабкі у мене,
та проте «цікаві форми»!
Ич, підїхав, красний витязь!..
Заберіть-но хтиві лапи –
мої форми Вам не світять,
безсоромний ласий цапе.
Геть, опудало розпусне,
йдіть варнякайте дружині –
най качулкою Вам лусне
по рогатій Вашій дині!
Та у безумі зухвалім
не спинити Вас, макаку:
«Ваш рефрен, – вели Ви далі, –
нагадав мені… Кікаку.»
Ви об’їлися квасолі,
га?.. Падлюко Ви остання!..
Не навчили, трясця, в школі
Вас культури спілкування?!
Щур, горила голомоза,
тхір вонючий, кнур, собака!
Тичу дулю Вам під носа
і показую Вам ф@ка.
Ваше місце – серпентарій!
Я б Вас кинула за ґрати!
На сусідньому гектарі
я б не сіла з Вами !
Не сподобались Вам, чорте,
мої рими дієслівні?!
Значить серце Ваше чорне
і думки у Вас противні.
Щоб Вас мухи обліпили,
щоб Ви вклякли, щоб Ви всохли,
язика щоб прикусили,
отруїлися і здохли!!!
Із повагою (якої
Ви не варті, шкуро ница) –
підпис власною рукою:
Сонцесяйна Ангеліца».
не було б так смішно, аби не було так страшно.
Ота агресія (відкрита чи пасивна) може вилізти на будь-який тригер, котрий запустить весь ланцюжок лайна.
не було б так смішно, аби не було так страшно.
