Перевод с украинского стихотворения Анатолия Мироненко
***
В извечной погоне за счастьем
И бегстве от всех неудач
Мерещилось мне, что я часто
Смотрел и шагал не туда.
Сомнения вырвав без дрожи,
С растерзанной миром душой,
Беспечно шагал я в порошу,
И в пекло я весело шел.
Сменяли пророков адепты
На вздыбленных гонках веков,
Отцы уходили, а дети
Ставали на место отцов.
Овраги пройдя и пороги,
Лишь пыль подымалась во след,
Но все же, свернул я с дороги,
Которой уж тысячи лет.
Неслыханно песня звучала
Сквозь ветра трубящего шквал,
И сердце призывно кричало,
Что где-то в пути потерял.
Оригінальний текст
Анатолій Мироненко
У вічній погоні за щастям
І вічних бігах від біди,
Здавалось мені, що я часто
Дивлюся і йду не туди.
Та, сумніви переборовши,
Гасив я жагу підошов
І весело йшов у порошу,
Бадьоро у спеку ішов.
Мінялись пророки і гіди
На здиблених гонах віків,
Батьки зупинялись, і діти
Ставали на місце батьків.
Долались яруги і пороги,
Здіймалася курява вслід…
І важко звернув я з дороги,
Якій уже тисячі літ.
Нечувано пісня звучала,
Незнаємо вітер трубив.
І десь уже серце кричало,
Яке я в дорозі згубив.
