Для неї кожен день- нестерпна мука,
Бо син в окопах ,там десь на війні.
Яка тяжка й болюча та розлука.
Думки тривожні роєм в голові.
І ніч , і день... і кожної хвилини...
Вона в думках із сином на війні.
-Чи не голодний ? Чи у бій ходили?
-Чи дуже холодно в окопах , у землі?...
Чому не дзвонить і SMS не пише?
О, Боженьку , хоч б слово написав!
Сидить в сльозах й внученьку колише,
Що Бог на радість їм усім послав.
І жде , що телефон таки задзвонить ,
Не випускає його з рук матуся
І Бога молить , дуже ревно молить,
Щоб син здоровим з бою повернувся.
І ось дзвінок! Тремтять у мами руки,
І мови дар , неначе вже пропав.
За що ж таке життя , щоденні муки?
Щоб того в світі вже ніхто не знав!
І сина голос! Що там , коло вас ,матусю?
Ви вже мені дзвонили сотню раз.
Я в телефон так часто не дивлюся,
А він розряджений і ,як на зло, погас.
Ми з хлопцями ходили на завдання,
По дорозі помолилися поспіх,
Бо думали,що битва та для нас остання...
Та Господь нас , матусю , всіх зберіг.
Синочку , рідний ! Бережись ,дитино!
Я з вами , діти , кожен день і час!
Тримайтесь разом , як одна родина,
А я молитимусь ... Молитимусь за вас!