Розходження душ об'єднує серця...
Її омана гріє чорний сніг,
Його вуста оспівують причали.
Де гріло сонце, ліг опалий сніг,
Аби омити всі земні мурали...
Вони скидались омутом жердин,
Вони плекали сизі токи дива,
Які ховав у сні живий полин,
Які збивала досі тепла злива.
А далі - мить, і в ній вони пішли,..
Забуті кров'ю, мов підземні води,
Мов ті комети - юні міражі
Та їх серця - нічні й сумні висоти...
А далі - шум, уквітчаний зерном,
І чисті миті - їх поб'є началом.
Вони ще тут, а правда - за вікном,
Їй надто важко... дихати причалом...
02.04.2024
Глибокий зміст твору... 
