Моє ярмо лише мені пасує –
мій розмір, колір, форма і вага.
Буває тяжко... Іноді гальмує
стрімкий політ, та до життя жага
його то тягне, то чимдуж гарує
і десь береться сила і снага...
Чи дотягну? Напевно, як і кожен,
хто на шляху до власної мети
щоденно прикрашає свою ношу,
щоб гонорово й впевнено іти.
Тож йду, завзято... Тільки, Доле, прошу –
не дай з дороги впасти чи зійти.
Дай світла і безпеки в мої терни,
не здерти душу, не спалить дотла –
загой весь біль, посій у думку зерня,
що проросте без ненависті й зла...
Дійти б. Колись. Й наповнити натхненням
весь світ навколо, щоб минула мла.