Чорними смугами в'язані маки... Епоха руйнує незаймані змінами душі, Погляд ховається в матово-синє лоно. Падає листями ніч і торкається стужі. Ми зрозумілі, допоки не згине руно. Тіні лякають подобою дикого сонця, Маковий омут шиє увінчану даль. Сукнами пламені дихає марево лонця, Тіло вкриває безмірно відтала вуаль. Біле і чорне - одвічне беззахисне танго, Тепла руїна у доблесті кинутих вод. Наймані спокої - перші затінені рангу, Перший відрізок у шпальті залежно-свобод... Гнівно колоситься змінена кулями роща, Пахне забутими вічно зелена імла. Тільки недопалок, мовби освітлена площа, Те́пло згорає в окопі, де плаче земля... 01.07.2024
ID: 1016990 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Воєнна лірика дата надходження: 07.07.2024 09:28:28 © дата внесення змiн: 07.07.2024 09:28:28 автор: Сара Ґоллард
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie