Її слова ,як стріли вогняні
Знімали блазням з голови корону.
Були недруги, друзі кохані,-
Які поруч із нею йшли до скону.
Її мова - поетична зброя,
Яка на відстані уражала зло.
Увінчана - в сяйво авреоля -
Вінцем вічної мудрості на добро.
Любила Україну - патріот,
У науці знавець своєї справи.
Як кропивою жалила істот
І бачила ,хто є ворог держави.
Жінка - воїн, красуня і пророк...
Не боялась сказати просто в очі .
Слідив за нею вбивця кожен крок
Чатував біля хати до півночі.
Вона поспішала просто жити...
У боротьбі підтримували друзі .
Ворог вбив, хотів рот їй закрити...
Нині у скорботі калина в лузі.
Нажав курок з пістолета в скроню,
І пролилася жива кров, як вода.
Не побачила внуків і доню,
Вкраїну сколихнула, ота біда...