Коли помруть усі навкруг…
Коли помруть усі навкруг,
І я залишусь на одинці,
З тремтінням неспроможних рук,
З рубцями давніми на серці,
Сліпий, глухий і без зубів,
Безпомічний і безпорадний,
Не здатний помогти собі,
Змінити навіть простирадло…
У колі вицвілих світлин,
Пожовклих книг на антресолі,
Один, один, один, один,
Один, як бадилина в полі.
Як непотрібний вже маяк,
Що небо променем не крає,
Як сивий ворон-одинак,
Що пережив пташину зграю,
Один-однісінький, як перст,
У чотирьох холодних стінах,
На тисячі квадратних верст,
Самотня на вітру пір’їна,
У океані забуття,
Безвладно спущене вітрило,
І не позбавлений життя,
І жити далі вже не в силах.
За те, що завжди поспішав,
Не цінував роки прожиті,
Господь узяв і покарав,
Пекучим душу довголіттям.
Мій вирок гірший аніж смерть,
А може навіть більше, Бог вість,
Мій вирок – пекла чорна твердь,
Він називається – самотність…
ID:
1021502
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Філософський
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.09.2024 11:35:43
© дата внесення змiн: 04.09.2024 11:35:43
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|
