Кленовий лист кружляє над землею.
На хвилі вітру вирушив у мандри.
- Нарешті – воля, - з думкою цією
Розправив жовті свої крила гарні.
Так довго слухав він пташині співи,
Їх волі заздрив, милували змахом крил.
Які ж були вони в польоті всі красиві,
А лист на гілці, мов прив’язаний, сидів.
Тепер і він може літати, вітер крила
Йому надав… Лети, лети, лети…
Силою вітру зрушені також вітрила,
Підняли його високо та скинули згори.
А хвиля вітру підхопила лист кленовий,
Якщо ти маєш крила, не розбитися тобі.
Як вільний птах, злітає знову й знову,
Здобувши волю в теплі ще, осінні дні…
На жаль, у цій історії кінець трагічний.
Недовгим буде той політ жаданий.
Кленовий лист без живлення загине,
Усе ж збулася мрія його давня.
