… Я розплющив очі. На столі чашка зеленого чаю, в очікуванні моїх лагідних обіймів та палких поцілунків. Мою увагу відразу привертає сірувато-прозоре полум’я, що намагається відірватися від поверхні гарячої рідини, язики котрого огинають видихи мого повільного дихання і хаотично зникають в повітрі, перш ніж я встигаю прослідкувати їх рух. Дотик та взаємодію стихій демонструють бульбашки, що пригорнулися один до одного з надією на порятунок – вистрибнути з чашки… О, тепер я розумію, моїй свідомості важко осягати духмяний, витончений аромат жасмину. Їй ліпше і легше це споглядати. Аромат виявився таким сильним і несподіваним, що моя свідомість була змушена вдатися до логічного аналізу, оскільки я їй більше довіряв, ніж власним почуттям та відчуттям. Хоча, при довготривалому спостеріганні за процесом випаровування, в мені прокидалось підсвідоме. І мені ставало добре, затишно… А де ж поділися мої думки? Ой…, та я ж нічим не відрізняюсь від наповненої чашки! І в цей момент мені хочеться віддавати, випромінювати любов, тепло, не сподіваючись на взаємність, безкорисливо, без претензій, всупереч громадській думці – як чашка зеленого чаю!