Здравствуйте, Александр! Вы ознакомились с комментариями к стихотворению «Героев Крут». Как Вы видите, Ваши слова не только я поняла не так, как Вы планировали. Так что – все те, кто выразил мнение, сходное с моим – недалёкие или зашоренные? Или всё же Вам не удалось сказать так, чтобы мы поняли истинный смысл?
Честное слово, Александр, я бы не упорствовала, если бы дело касалось личностей – подумаешь, поругались-помирились или подрались – мало ли людей на сайте? Но в этом случае ставки гораздо выше. И без того на (в?) Украине готовы ходить стенка на стенку, и без того слишком много непримиримых и непримирённых. Мне – проще, чем другим, я – «суржик». Ещё в школе я тихо веселилась, когда мы учили о Куликовом поле и должны были наполняться гордостью за наших предков. Дело в том, что среди моих предков и татары были. Так что – славянской части меня гордиться перед моей татарской частью? Точно так же всю сегодняшнюю возню я воспринимаю толерантно. Но я - ещё не все.
Маленький пример – о наших различиях. Однажды перед офисом митинговали коммунисты, и среди наших флагов был и российский триколор. Один из моих сотрудников жутко возмутился, что меня несказанно удивило – я его очень уважаю и считала его доброжелательным и сдержанным. И вот, из уважения к нему, я провела эксперимент на себе: стала представлять себе на месте российского флага - флаги других государств. И Вы знаете – мне удалось обнаружить два флага, виртуальное лицезрение которых в этой толпе меня не то чтобы возмутило, но – явно покоробило. Я уж не буду уточнять, что это были за флаги (мои комплексы – это мои проблемы), но – эксперимент удался! Я чётко поняла, что все мы оцениваем одну и ту же ситуацию по-разному, и наше воспитание различно (невзирая на всё то, что нас объединяет и сближает). И Вам тоже необходимо это учитывать. Александр, перечитайте ещё раз «Белую гвардию» Булгакова. Там есть немало моментов, которые объяснят Вам, кто и как относился тогда и может относиться сейчас к погибшим возле Крут. Да, меня, как и Вас, возмущает возня политиков. Ну так и гвоздите политиков, но – не гоните волну, которую Вы, возможно, не желали и не предвидели, но тем не менее – она есть!
Ещё одно. Чтобы что-то изменилось в мире к лучшему (т.е., так, как Вам кажется лучше), глупо – возмущаться в толпе единомышленников. Надо – вербовать союзников из тех, кто пока ещё – Ваш противник или просто равнодушен. Но – не плодить по неосторожности или равнодушию новых врагов из тех, кто мог бы стать Вашим другом, но отныне – не захочет Вас слушать.
Політики ділять між собою електорат. Ми – електорат – ділимо між собою Україну.
Прикро, поети! Сьогодні нас вже не буде в одній збірці. А завтра? Де нас не буде завтра? На одному сайті – чи в одній державі?
Чи буде колись Україна такою державою, в якій усі громадяни знають, шанують і бережуть (бо як не ми – то хто?) її культуру та історію, мову, що народилася саме тут? Державою, що не намагається викорчувати все те, що стало її надбанням, але не є корінним, державою, яка дбайливо зберігає і розвиває усе те, що є дорогим для її громадян і корінної, і некорінних національностей? Чи зможемо ми цього досягти?
Чи мусимо ми бути лише електоратом – західним чи східним? Чи дозволимо нас ділити?
І наостанку: ще така дрібничка: чи це є добре, що після одного з віршів на нашому сайті розумну людину вважатимуть шовіністом? Чия це перемога?
Моє прохання до Олександра зрозуміле – зняти цей вірш. Я вірю, я впевнена, що Ви, Олександре, це зробите.
Моє прохання до авторів і редакторів збірки: якщо це ще можливе, відновити участь у ній віршів О. Некрота. Не заради конкретно цього автора, і не як заохочення до того вчинку, на який я чекаю – я знаю, що Олександр – принципова і не дріб’язкова людина, це він вже довів не лише мені.
Так, деяке порушення порядку авторів не прикрашатиме збірки, але цей шрам на її красі буде свідченням нашої – нас усіх – перемоги, перемоги порозуміння над ворожнечею.
Я дала назву своїм словам: лист від заручника. По-перше, - за контрастом з тими почуттями, що виразив Антуан де Сент-Екзюпері в своєму відомому листі, по-друге – всі ми є заручниками історичних подій минулого. Чи маємо передавати у спадок майбутньому України – нашу ворожнечу між собою?
Можливо, я сказала не так, як мала сказати. Але хіба мовчання – це кращий вихід?
Дякую за увагу.
ID:
116350
Рубрика: Інше
дата надходження: 13.02.2009 11:29:14
© дата внесення змiн: 13.02.2009 11:29:14
автор: Кузя Пруткова
Вкажіть причину вашої скарги
|
