Кохав тебе я до нестями
І лиш про тебе мріяв я
Бо любов у серці жила,
І сталось все як у страшному сні,
Не знав, що від цього буде так боляче мені,
Сказала ти - НІ!
Хоч зразу оговтався
Та повірив лиш згодом
І ніби час зупинився,
Все завмерло довкола,
Твої слова обізвалися ехом
У душі важким, палаючим ревом.
Твій погляд спати не давав,
Твоя усмішка ввижалась мені,
Я лиш хотів бути у твоїй душі.
Я мріяв про чисте кохання,
І моєму серцю ти приглянулась
Та до нього не потянулась.
І даремно сподівалось воно
На твою взаємність,
Її бути не могло.
Надія ще жевріла у душі,
Що будемо разом у сні,
І сон цей був би лиш солодкий,
І про любов згасаючу б він розказав
Як я любив і досить мріяв,
Як я чекав і як повірив.
На тебе я старався не дивитись
Бо погляд твій зловити я боявсь,
І здатися мені він міг
Більшим чимось, чим насправді був.
Забула ти як тебе втішав,
Як було добре нам тоді удвох,
Ти веселіла в мене на очах
І смуток твій пройшов одразу.
Чому забула!? Це ти мені скажи!
Я стільки вже терпіть не можу
Тому тебе благаю:
Не говори і не дивись,
Не слухай й не питай ,
Бо тільки біль мою подвоїш
І буде важко на душі,
Й надія буде довго мучити мене,
А я її згасити хочу вже,
Щоб серце на куски не рвала
І душу смуток в спокої лишив.
