Як трісок в’язанку
Колишніх коханок
Своїх
Кидаєш мені між ніг.
І на вогні відкритім
Будем палити відьом.
Тріщить сухостоєм
Часів мезозою
Жага –
Можливо ти їх кохав.
Зараз же ватра лиже
Їх язиком твоїм же.
Закочені очі,
Замучені корчем
Вуста.
Вогонь до мозку дістав.
Та іскор стовпом червоним
Розбито пожежні дзвони.
Запечені шрами,
І стануть ашрамом
Місця,
Якими йшов до кінця.
На свіжому попелищі
Не виростуть відьми більше.