Десь колись в якійсь країні
Коли в нас був ленінізм.
Як, чому, не знати й нині,
Але трапивсь фемінізм.
Всі жінки, мов одуріли,
Чом їх трястя не взяла?!
Мужиками стать схотіли.
Отака то от біда.
І якась з них все горлала,
Що жінок немов гноблять.
Не дають рубати дрова,
Гвозді в стіну забивать.
І жінки, забувши розум,
В шахти лізти почали.
І так, ніби під гіпнозом,
У боксери йшли і йшли…
Більше того,нема ж мозку,
Культуризмом зайнялись.
А як вже набрались лоску,
То і в бізнес подались.
А кому ж дітей рожати?
Та вже то не головне.
Треба ж справу розвивати.
А дитина? - Підожде.
Мужики тоді й забули,
Що то значить „джентельмен”
Бо вважають, що ми дури,
Ми ж тепера супер-мен!!!
От жіноцтво, наче вівці,
Клара їх куди веде?
Догорланились до того,
Що і маємо тепер.
Хто читав, тому спасибі,
Але знайте ви таке:
Ми жінки, хоча і сильні,
Ласки ж хочеться проте.
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ
23.10.2009 - 16:42
Те, що вірш ниби-то гумористичний не звільняє Вас від обов"язку писати об"єктивно і ввічливо. Інакше здаватиметься, що Ви з тих самих сучасних феміністок-свободолюбців, що, користуючись свободою, з усієї культури запозичили лише матюки.
nadionchik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
По-перше, вірш не "ніби-то", а гумористичний.
По-друге, будь-яка творчість є субєктивним відображенням світу. Інакше усі, в даному випадку вірші, були б клонами.
Але дуже приємно, що цей вірш викликав у Вас ТАКУ бурю емоцій і почуттів