Ще свіжий слід жіночої ходи
Спускався поспіхом до моря,
Котре́ жадало величчю води
Ковтнути суходіл довкола.
В краплинці, що припала до спини
По пояс втопленої брили,
Поволі віддзеркаливсь лик княжни,
Яка гортала небосхили.
…Кремезний човен винирнув мов з дна.
Відчувши погляд воєводи
Обмежена у близькості жона
Уяві надала свободи.
В обійми мужу кинулись думки,
Долаючи потуги вітру,
Що поскладавши хвилі у валки,
Нахабно гру затіяв хитру.
Ані торкнеться, бач, вітрил сукна,
Ані наблизить мить жадану,
Бо князь черпнув натхнення в джерела,
Узрівши з відстані кохану.
Він зник під гомін чайки в далині,
І, з волею Творця у змові,
Не смів обставинам сказати «ні»,
Щоб стати гідними любові.
…В безлюдді опинились береги,
Межу провівши між тілами,
Котрим свідомість не надасть ваги,
А вдовольниться почуттями.
25/12/2009