Як можна жити в цьому світі зла,
Направди, болю, муки і печалі,
У світі, де лишилося добра
На півсухому дні в стакані?
Обурює кінець життя
Людей, яким потрібно жити вічно.
Закатували їх на Соловках,
В Сибір їх вислано навічно.
Одурено, спаплюжено, убито,
І Хвильового, й Стуса й Куліша,
Сосюрі не давали жити і творити –
Ось чому в мене крається душа!
Шістнадцять років без віршів Костенко,
Арешт О.Вишні і смерть Зерова вража.
Хіба так можна? Ми ж помремо
Так як Марія вмерла в Самчука!
Єдине, що дає бажання жити –
То пісня, що співа її Земля.
Її простори дальні, дивні птиці,
Моря, і океани, і поля.
Які лани на нашій Україні!
Кожна травинка досконалістю вража.
Завмреш – і чуєш пісні солов’їні...
Нехай квітує Україна й не вмира!
05.07.2002
