Читаючи вірші Ліни Костенко...
Не бійся впасти сонячної днини
В калюжу, сповнену бруднючої води,
А бійся ненароком скривдити людину,
Бо слово болю буде жити назавжди.
Можливо, скажеш «вибач» через роки,
І, може, пошкодуєш ти про те
Образне слово, що злетіло з рота
Й закарбувалось в серденько людське.
Ще бійся ошукати душу.
Душа – то є гірський кришталь.
Необережно поведешся і загубиш,
Ти розіб’єш і не відновиш його грань.
Не бійся впасти сонячної днини
В калюжу, сповнену бруднючої води.
Ти бруд відмиєш, а в людини
Залишиться образа назавжди.
23.04.2002
