Розірветься небо й до нього в долоні
Сльозами впаде, бо не вистачить волі
Дивитись на ту, що безмірно кохає
І, втупившись в ніч, все благає.., благає...
Потягнуться трави, лизатимуть ноги,
У відчаї всі перев"яжуть дороги...
І тільки до неї, що вірить в кохання,
Відпустять з полону його на світанні.
Це так їй хотілось, та так не буває.
Чекати втомилась і більш не благає...
Не тупиться в ніч, бо вже бачить світ неба,
Лише посміхається з себе: "Дурепа..."
Боже, окуда такие крайности!?.
Скажи-но мені,
Моя мила й кохана,
Невже то лиш ревнощі?
Серце, як рана, -
Безмірно сльозами у ніч виглядає,
Чи місяць зійшов?
Чи той шлях освіщає?
Чи зможе з полону натхнення і долі
Втекти?..
І не впасти у тихому полі?
Бо зорі із неба готові згоріти
В коханні потребі!
Щоб землю всю вкрити,
Розірветься небо,
Стук серця у скронях,
Ти віриш, Дурепо,
У вітер в долонях!..
A.Kar-Te відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Это разве крайности?
Ну ты даешь, Сережа!
Не коммент, а чудо...Спасибо большое
Щиро дякую, Олександр 
Боже, окуда такие крайности!?.
Это разве крайности?
, чи сміятися 
