Ще на той час я не знала,
Що та пісня лебедина на вустах,
Я тоді лише кохала,
І подумати не мала, чому ти весь час у снах?
Переходив мою стежку ти частенько на віку,
Вишивала я тоді мережку, наче пісню довгу як ріку…
Вишивала свою долю,
Як веселку на весні.
Добавляла в нитки сльози,
Щоб були ті кольори рясні-рясні…
Шила барви я з ґатунком раз-на раз,
І не думала ніколи, що наплачуся я з ними ще не раз…
Заплітала косу зранку,
І вдягала вишиванку.
Умивала личко свіжою росою.
Та ішла тихенько за водою.
А побачила тебе – то розгубилася,
Не отямившись, водиця та розлилась!
Ось чому я забарилася!
Мати вдома насварилась…
Ще на той час я не знала,
Що та пісня на вустах,
В небо птахою злітала...
І,напевно, - міцно спала... Бо,що бродиш в моіх снах,- Навіть гадки я не мала...
Переходив мою стежку Ти частенько на віку...
Вишивала я мережку, Дуже схожу на ріку.
Вишивала свою долю,
Як веселку навесні.
І котилися від болю
Сльози по щоках рясні…
Я гатунок вишивала..
Та,наплакавшись вночі,-
Зранку косу заплітала.
Задивилась на ключі,
Що у вирій відлітали,
І,чомусь, - так сумно стало...
Nana відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00