В психоделії сірого ранку
В забрудненій тріскотом крапель тиші
Картина без перспектив однокольорова
Радість одноманітності
Не відрізняється
Від білизни божевільності та кольору смерті
Од широких смуг депресивного стану
Відчинених високих вікон
Замилених шнурків
Та промаслених автоматичних пістолетів
Так лагідно притягуючих Тебе
Закликаючи розрубати розрізати
Вузлики вузли вузлочечки
Які ти тут понаплутував.
А чому ж ні питаєш ти у себе
Та смієшся весело у відповідь
Та сидиш себе жаліючи
Та фатально всміхаєшся
Приходиш на свій похорон
Щоб кинути грудку землі
На кришку своєї труни
Щоб послухати між людей
З якими не міг жити
Що всі вони скажуть
Подивишся Кіно
Заснеш о шостій ранку
Коли сонце збереться нарешті
Тай передумаєш потім бо буде день
Але прийде час...
