Присвячується Андрію Веронському:
Ми горимо, палаєм усім серцем,
вмираєм і живемо у віршах,
шукаєм те, що може й не знайдеться,
долаємо спокуси, біль і страх.
Ми пліч о пліч, ніщо нас не зупинить,
ламаєм стіни вашого "кіно",
Воскреснем з попелу, здолаєм царство тіней,
все дуже просто: "Нам не всеодно!"
Я завжди по життю йшов, як окремо,
не міг довірити своє життя комусь,
Тепер ми вдвох по стежці цій ідемо,
це круто і я дико цим горжусь.
Плюєм на пафос, дивимось в майбутнє
з щасливими надіями на рай,
Ніколи не забудем незабутнє,
Поглине нас життя, ну і нехай,
В нас є ще порох у порохівницях,
постанем знову, рими - на віки,
Як фенікси, оті безсмертні птиці,
Згораючи кохаємо думки...
