Вповз алей пожовклих, тьмяних
Паралеллю йде життя.
Уколисане дурманом,
Оповите мов бур’яном
Міцно спрагой забуття.
Без надії на майбутнє,
Без омріяних шляхів.
За вікном в кутку забутім,
Не живуть, існують люди
Ті, хто сам себе убив.
Що для них тія спокуса,
Що звела на хибний шлях?
Так, розвага, допінг, муза,
Чи оточення примуса.
Врешті – прірва у життях.
Люди вірять в свої сили,
Що залежність – для слабких.
Їм солодко шепотіли:
«Спробуй раз», і так кортіло
Приєднатись до «крутих».
Що “травичка” – не наркотик
Їм тлумачили «взірці».
І вони зробили дотик,
І робили знову доти
Є ще вени на руці.
То невже, цей вибір вартий
Чорно-білого життя?
Шлях до фінішу від старту,
Що здається хибним жартом
Безпорадного дитя.
Мати сива і ридає,
Що її рідненька кров
Так життя не поважає
Та здоров'ям зневажає,
Кривдить батьківську любов.
Схаменіться! Зупиніться!
Я благаю люди Вас!
Ви до світу придивіться,
Ви до світлого зверніться!
Кожен день – для щастя час.