Я не скажу і в пам'яті – коханий.
І все -таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами,
На роздоріжжі долі обнялись.
Ліна Костенко
Звичайний незнайомець...і рейки сподівань
Повзуть у мою душу неохоче...
Історія знайомства двох прощань,
Котрих знов світ не розлучать не хоче.
Чашка спогадів для гостя з невідомості -
"Кілька поглядів, як в забутті...
Немає більш слів у моєї свідомості,
Вони лиш наснились в моєму путі.
Згірклий присмак болючих тих фраз,
Які вона вже говорила...Колись.
Душа хотіла радості - хоч раз,
Щоб їхні долі крильми обнялись.
Але було вже й думати - доволі.
Підрізав небокрай їм крила.
І хтось, навмисне, переплутав ролі
У фільмі, де вона зніматись з ним хотіла"
Він просто слухав. Кожне слово. Не відводячи своїх очей від її. Душа відкрилась, мов Сезам. Віддала ВСЕ...просто так.
Він став для неї - Kairos.
Одна коротка зустріч, яка перевернула все життя на місце.
Кінцева станція...
Незнайомець. Незнайомка. - Душі майже рідні.
Знов твориться історія прощань.
Такі знайомства - малоймовірні,
бо творяться не з чекань.
Він кликав по-імені. Подумки.
Як ніхто у світі не вмів.
Незнайомець звав солодко...
Навіть потім... - із її снів.
Дякую! 
