У вагоні старого поїзда
В неосвітленому купе
Причаїлось дівча в безмовності,
Тільки чути, як ніс сопе.
Трохи плакала і коліна
Затискала в обіймах рук.
Ніби зовсім іще дитина,
А вже стала на шлях розлук.
У думках ще дзинчав уривок
Наспіх зронених слів і сліз.
Літній вечір, в ногах барвінок –
Стрічку пам’яті хтось проніс.
Вже змирилась, в обіймах тиші
Їде, втиснута вглиб кута.
Лиш обійми – не ті колишні,
І дорога її – не та.
