Знаю, що багато хто не побачить в розповіді нічого особливого – бо таких мам з їхніми дітьми мільйони. То що мені до тих розумників? Хай я буду егоїсткою, але я буду нею заради нас з доцею. Бо вона для мене – усе…
Була ще одна не дуже чемна людина, яка відреагувала на «перли» моєї малої так: «Що тут такого? Таких висловів у Інтернеті хоч грублю гати…» Ну і гатіть. Але моє дитя унікальне, тому її слова історичні є саме для мене, а не для вас… Вибачайте.
Перли
Доці було 3 роки і 4 місяці. До її бабусі Тоні на ювілей приїхала її сестра, бабуся Оля. Ну Ліночка спілкується з нею, щось їй розповідає і т.д. А бабуся Оля все приказує: «Ой ти моя пташечка… Ой ти моя пташечка!»… А Ліночка одного разу як видала: «Пташечка – це ворона. А я – Ангеліна Романівна!»
Доці 3 роки і 8 місяців. Ліночка не ходить у садочок, хворіє – у неї сопельки, кашель. Я сиджу з нею вдома. Вдень пора лягати спати. Ми лежимо у ліжку і гуляємося, балуємося, сміємося… Вона так щиро, кумедно сміється! І я любуюся, сміюся, і думаю собі, що як її можна не любити! І у мене побігла сльоза від щастя і радості… А доця питає: «Мама, а чого у тебе сльози?» А я відповідаю: «Бо люблю тебе сильно. Через те у мене сльози!» А вона каже: «Я тебе також сильно люблю! Через те у мене соплі!»
_____________________________________________________
* * *
Як то, бути мамою? Це коли в тебе є частинка тебе самої, яка не дивиться з дзеркала - а дивиться тобі в очі ... Коли ти надвідчуваєш (особливо з самого початку) її, все проходить крізь тебе ... Коли ти розумієш, що жити для неї - і є сенсом життя.
Бути мамою – це бути гарантом для свої дитини. Не один чоловік, яким би він чудовим татком не був, ніколи цього не відчує – радості материнства.
Особливо в перший час її плач викликав у мене майже фізичну біль. Не просто незрозумілий плач, а коли щось боліло. Як от у поліклініці, коли їй робили щеплення. Було просто неможливо стояти на коридорі і чути як дитина розривається. А медсестри завчасно виганяють матусь з кабінету – знають цих істеричних мамочок.
Коли б мене розбудили у будь-який час і будь-якому місці в цілому світі, найперше моє б питання було – де доця?
Разом плакати і разом сміятися. А іноді сміятися коли вона плаче, несправжньо…
Ну і що, що ти любиш мене і через те у тебе соплі?
А я тебе люблю за соплі, і сльози, і крик, і сміх, і надуті щічки, і… за все… Бо це і є справжня самовіддана любов… любов МАМИ.
и не нужно много букв. в этих словах столько "больше-чем-Любви", столько.. благодарности. потому что именно она..дочь..тебя спасет ото всех неурядиц.
у меня вообще-то четкая позиция на сейчас по-поводу детей. я их какбэ..не очень, а они меня любят, как ни странно. но своих не хочу, пока.
но вот эти твои слова.. проникают каким-то невообразимым воздушно-капельным путем в самую сердцевину сердца (даже моего) и позволяют ему размякнуть, штоли..
ты классная мама, счастья вам.
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасиба, Кость, большое... ты своим комментом тоже проник мне в самую серцевину сердца. ценю
Таня! Ти просто суперово це все написала!Як я розумію....Кожне слово відчула душею.Так,бути мамою іноді важко,але надприємно!Щастя вам з доцею ВЕЛИЧЕЗНОГО!!!
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я навіть слів неможу підбрати Таня....
Прочитала і замислилась... Своєю розповіддю ти так мене розчулила, чого впринципі добитись дуже важко!!
щастя тобі, та твоєму Маленькому Янголятку!!!
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую дуже, Мар'яно. Ця розповідь написана досить давно і я сумнівалась, що маю право відкривати такі сокровенні почуття... хоча і відкрити як слід мені не вдалося... важко описати ТАКЕ
