If my dear love were but the child of state,
It might to Fortune’s bastard be unfather’d,
As subject to Time’s love or to Time’s hate,
Weeds among weeds, or flowers with with flowers gather’d.
No, it was buided far from accident;
It suffers not in smiling pomp, nor falls
Under the blow of thrilled discontent,
Whereto the inviting time our fashion calls:
It fears not policy, that heretic,
Which works on leases of short-number’d hours,
But all alone stands hugely politic,
To this I witness call the fools of time,
Which die for goodness, who have lived for crime.
Якби любов моя – не з вищих сфер,
То жереб байстрюка б їй був отець:
Як ласка часу – жив би, ні – помер,
Бур’ян із бур’янів чи квіт сердець.
Та не випадку лиш вона дитя -
Їй випало на долю обирать!
З чеснот великосвітського життя -
Пиху, кураж, цю третю, рабську, стать.
Ця штучність на часу останній гріш
Так доживе й до вічності! Отож,
Любов моя сконає тут скоріш,
Ніж виллється дощем на цих вельмож...
Гей, блазню, що грішить і не вмира!
Хоч вмерти б вже тобі задля добра.
