Присвячено Тобі, Ксюшо... =***
…Шибка гойдалась на вітру, переломлюючи промені місяця.
Вона сиділа на ліжку, дихала на замерзлі руки і ловила ними сльози… Скільки їх ще повинно було впасти щоб зігріти, чи хоча б змити погані думки? Стогін… німий крик серця.. сльоза.. кап..луна від ще одної думки…. І знов по колу. Тіні на підлозі байдуже видовжувалися в бік. Раптово вона відчула щось.. ніби якась постать промайнула в вікно і незримо сіла поруч. «Ти хто?» промайнула думка… «Я.. поки що ніхто..я вітер…я сонце…я небо.. я той, хто буде потім…»… «Навіщо ти тут…?» «Щоб заспокоїти… ти не повинна відчувати біль.. бо той хто її тобі завдав – не вартий того…» «…можливо ти правий…але як я дізнаюсь хто вартий…?» «Ніяк.. просто чекай… я прийду… і все буде не так як зараз…»
Легенький подих.. доторк губ в чоло… чи тільки здалося…Впала ще одна сльоза.. Від здивування дівчинка подивилась навколо…
Нікого не було, лише на шибці залишився слід чиєїсь долоні.
Приклала до скла руку в тому місці.
Тепле.
